Наукові записки - страница 18


ЛІТЕРАТУРА

  1. Бабик С. П. Словник епітетів української мови / С. П. Бабик, С. Я. Єрмоленко, Л. О. Пустовіт. – К. : Довіра, 1998. – 431 с.

  2. Вокальчук Г. М. „Я – беззразковості поет” (Словотворчість Михайля Семенка) : [монографія] / Г. М. Вокальчук. – Рівне : Перспектива, 2006. – 201 с.

  3. Данилюк Н. О. Поетичне слово в українській народній пісні : [монографія] / Н. О. Данилюк. – Луцьк: Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. – 512 с.

  4. Завадська В. Сто найвідоміших образів української міфології / В. Завдська, Я. Музиченко, О. Таланчук, О. Шалак. – К. : Орфей, 2002. – 448 с.

  5. Костомаров М. І. Слов’янська міфологія. Вибрані праці з фольклористики й літературознавства / М. І. Костомаров. – К. : Либідь, 1994. – 383 с.

  6. Номис М. Т. Українські прислів’я, приказки і таке інше [збірник О. В. Марковича] / М. Т. Номис. – К. : Либідь, 2003. – 352 с.

  7. Панасенко Н. И. Народная медицина и удивительный мир растений глазами филолога, или Диссертация на тему / Н. И. Панасенко. – К. : Генеза, 2005. – 232 с.

  8. Селиванова Е. А. Когнитивная ономасиология : [монография] / Е. А. Селиванова. – К. : Фитосоциоцентр, 2000. – 248 с.

  9. Ужченко В. Д. Фразеологічний словник української мови / В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко. – К. : Освіта, 1998. – 224 с.

  10. Юрченко О. С. Словник стійких народних порівнянь / О. С. Юрченко, А. О. Івченко. – Х. : Основа, 1993. – 176 с.


Словники АЛН

  1. Адах Н. А. Авторські лексичні новотвори Василя Барки: (семантико-дериваційний та лексикографічний аспекти) / Н. А. Адах ; за ред. Г. М. Вокальчук. – Рівне : Вид-во Олега Зеня, 2007. – 136 с.

  2. Вокальчук Г. М. Короткий словник авторських неологізмів в українській поезії ХХ ст. // Вокальчук Г. М. Авторський неологізм в українській поезії ХХ ст. (лексикографічний аспект) / Г. М. Вокальчук ; за ред. А. П. Грищенка. – Рівне : РДГУ, 2004. – 526 с.

  3. Гаврилюк Н. В. Київські неокласики: словотворчість / Н. В. Гаврилюк ; відп. ред. Г. М. Вокальчук. – Острог : Вид-во НаУ „Острозька академія”, 2009. – 216 с.

  4. Максимчук В. В. Короткий словник авторських лексичних новотворів поетів Ріненщини / В. В. Максимчук // Проблеми й перспективи авторської лексикографії. „Регіональний” словник поетичних неолексем (Рівненщина) ; відп. ред. Г. М. Вокальчук. – Острог : Вид-во НаУ „Острозька академія”, 2008. – С. 65–181.

Грушицька Ольга

Науковий керівник – Хом’як І. М., доктор педагогічних наук, професор, академік АН ВШ України


^ МІСЦЕ ВПРАВ НА УРОКАХ ВИВЧЕННЯ ОРФОГРАФІЇ


У статті розглядаються різні підходи до вивчення орфографії на уроках рідної мови. На основі проаналізованих методичних праць зроблено висновок, що найефективнішим способом засвоєння правопису є метод вправ.

Ключові слова: метод вправ, диктанти, орфографічна дія.


In the article the different approaches are examined for the studying of orthography on the lessons of the mother tongue. On the basis of the analyzed methodical labors a conclusion is done, a method of exercises is the most effective method of mastering of spelling.

Key words: method of exercises, dictations, orthographic action.


Складність завдань, що постають перед школою у зв’язку з наданням статусу українській мові державної, спонукають освіту з особливою відповідальністю підійти до розв’язання проблеми оволодіння рідною мовою. Державність мови має бути реалізована передусім у галузі народної освіти, адже саме школі належить провідна роль у мовному вихованні народу, що має неабияке значення для збереження його цілісності як мовної спільноти. Школа має реалізувати доленосне призначення української мови – бути основним комунікативним, інформативним і культуротворчим засобом на всіх теренах держави. К. Д. Ушинський підкреслював, що мова – це не просто слово, засіб комунікації, а відображення історії, культури, природи, характеру народу, тому, щоб зрозуміти народ, необхідно вивчити його мову. „Коли зникне народна мова, то зникне і народ, – говорив педагог. – Усе можна повернути, навіть створити нову Батьківщину, але, якщо загине мова в устах нації, загине й сама нація” [3, с. 38].

Коли після скасування кріпосного права постало питання про розгортання мережі початкових шкіл, виявилось, що дітей нікому вчити. На всю державу був лише один педагогічний навчальний заклад. Учителями ставали випускники гімназій та університетів, яким у ті часи не викладали педагогіки, психології, методики. Завдяки К. Д. Ушинському вперше було відкрито учительські семінарії, курси підвищення кваліфікації вчителів, проблеми освіти і виховання стали предметом обговорення в пресі, у молодіжних гуртках, на учительських з’їздах.

На сьогодні проблеми із кадрами в галузі науки немає. Проте, є інша, яка і досі залишається однією із найважливіших у контексті сучасних лінгводидактичних досліджень – питання формування у школярів навичок грамотного письма. „Мріяти легко і приємно, але думати важко, – підкреслював К. Д. Ушинський. – Діти мають учитися самостійно, а вчитель – методично правильно керувати цим процесом” [3, с. 31]. Педагогічна галузь постійно перебуває у пошуках нових та вдосконаленні вже існуючих методів і прийомів вивчення мовних явищ. Одним із ефективних шляхів практичного засвоєння мови і розвитку мовлення учнів є метод вправ. Саме під час виконання вправ формуються навички грамотного письма, яке має соціальний характер і вимагає до себе постійної уваги. Теорії і практиці навчання орфографії приділили увагу О. М. Біляєв, М. В. Бардаш, М. С. Вашуленко, О. В. Караман, О. Ф. Коломійченко, І. М. Хом’як, О. Н. Хорошковська, Н. Г. Шкуратяна та ін.

Мета нашого дослідження полягає в аналізі методичних досягнень у системі орфографічних вправ.

Відсутність у методичній літературі єдиного методу вправ на уроках вивчення орфографії в загальноосвітніх навчальних закладах спричинило розмаїття думок. Науковці запропонували різні підходи до системи орфографічних вправ, а саме: роботу над орфографічними помилками (О. М. Біляєв); методичні розробки вивчення правопису дієприкметників і дієприслівників, а також варіанти опрацювання правопису іменників, прикметників, числівників, займенників, прислівників, прийменників, часток (М. В. Бардаш); вправи для вивчення дієслова і його особливих форм (І. Є. Бондар); вправи для формування у школярів орфографічних навичок в умовах інтерференційного мовленнєвого середовища (І. М. Хом’як); диференціація вправ залежно від характеру орфограм (Л. Г. Райська); систему орфографічних алгоритмів (М. М. Николин).

Для засвоєння орфографії використовують різноманітні види вправ, які об’єднують у такі групи: 1) вправи на артикулювання звуків, деформована вимова яких спричиняє появу орфографічних помилок; 2) вправи для сприймання тексту на слух; 3) звуко-буквений аналіз слів; 4) вправи для зорового сприймання навчального матеріалу; 5) ускладнене списування; 6) неускладнене списування; 7) творчі вправи. Традиційно розрізняють такі основні види орфографічних вправ: списування, орфографічний розбір, вправи з орфографічними словниками, різні види диктантів, запис тексту, вивченого напам’ять, перекази, твори. На думку провідних методистів, „мовні вправи – це своєрідний, не схожий на інші, метод навчання, ефективність якого доведена практикою багатьох поколінь учителів. Їх цінність полягає в тому, що вони наближають навчання до потреб життя, дозволяють учителеві активізувати навчальний процес, а учням допомагають набути потрібних знань і навичок шляхом практичної діяльності” [5; 6; 7].

Ефективність вправ залежить від методики їх застосування. Вправи повинні проводитися постійно, у певному порядку, із дотриманням основних дидактичних і методичних вимог. „Систематичність вправ, – писав К. Д. Ушинський, – є перша і найголовніша основа їх успіху” [8, с. 47]. Добираючи вправи до уроку, слід ураховувати як зміст матеріалу, що вивчається, так і характер завдань та способи їх виконання, поєднання вправ, послідовність за ступенем складності (від простих до складніших). Одним із етапів на шляху формування грамотного письма є орфографічна дія, що включає в себе мислительні операції правописного характеру. На думку М. І. Пентилюк, „учень перестане бути безпомічним, тоді, коли під час розпізнавання орфограми вдаватиметься до правил; коли усвідомлюватиме, що порушення цих правил призведе до орфографічної помилки, а вміння знаходити, пояснювати, виправляти останні сприятиме виробленню орфографічних навичок” [6, с. 217].

У системі орфографічних вправ важливе місце посідають диктанти. Вони сприяють формуванню у школярів навичок самоконтролю, виробляють вміння пояснювати написане. Є різні класифікації диктантів. Здійснювали їх М. В. Ушаков, М. С. Поздняков, Є. М. Дмитровський, В. Т. Горбачук та ін. Автори „Методики навчання української мови в середніх освітніх закладах” за редакцією М. І. Пентилюк, класифікують диктанти за такими ознаками: 1) залежно від мети виконання роботи: а) навчальні; б) контрольні; 2) залежно від того, який учні пишуть диктанти (без змін чи зі змінами): а) текстуальні; б) вибіркові; в) вільні; г) творчі; 3) залежно від способу проведення: а) попереджувальні; б) пояснювальні; в) коментовані; г) словникові [6, с. 221].

Є також нетрадиційні диктанти. Наприклад, В. Майорчикова вииокремлює диктант-коментар-письмо, диктант-трамплін, диктант-швидкопис, диктант-сигнал, диктант-консультація, диктант-вектор, диктант-вибір-х(ікс) [3, с. 9]. Звичайно, подібних диктантів є значно більше. Назви їх умовні, однак кожний позитивно впливає на формування грамотності учнів. Головне завдання педагога – вміло використати той чи інший вид диктанту на уроках вивчення орфографії. І. М. Хом’як у одній зі своїх праць зазначає, що „диференційований підхід до навчання орфографії забезпечує позитивні навчальні результати за умови застосування різноманітної методики для кожної групи учнів залежно від рівня їхньої лінгвістичної підготовки” [9, с. 58].

Практика навчання орфографії свідчить про необхідність удосконалення змісту і форм проведення вправ. О. Антончук на основі проаналізованої ним лінгвістичної, педагогічної, психологічної і методичної літератури припускає, що виробленню у школярів міцних орфографічних навичок сприятиме реалізація системи орфографічних вправ на таких етапах: 1) етап підготовки учнів до оволодіння новими знаннями, уміннями і навичками (словотвірний розбір, розбір слова за будовою, морфологічний розбір); 2) етап вивчення нового матеріалу (робота з орфографічним словником, орфографічний розбір); 3) етап первинного застосування знань на практиці (ускладнене списування, попереджувальні, коментовані, пояснювальні, вибіркові диктанти); 4) етап формування вмінь творчого застосування знань на практиці (добір власних прикладів, словниковий творчий диктант, текстовий творчий диктант, твір, переказ, вільний диктант) [1, с. 2].

Отже, вивчення орфографії за допомогою вправ передбачає періодичну корекцію учнівської грамотності, створює умови для формування у школярів орфографічних умінь і навичок на теоретичній основі, активізує пізнавальну діяльність учнів, що є важливим стимулом піднесення їхньої грамотності, розвитку писемного мовлення. К. Д. Ушинський уважав, що „навчання має розвивати розум, душу і серце дитини, а також формувати стійкі світоглядні переконання”. Не наука „має вкладатися в голові дитини”, а знання та ідеї, які повідомляються науками, повинні „органічно вибудовуватися в широкий погляд на світ”, – міркує він [3, с. 30]. Водночас, педагог застерігав від завантажування голови дитини інформацією, із якою вона „не знає, що робити”. Передаючи учневі знання, учитель повинен також розвинути в нього бажання і здатність самостійно їх здобути. Потік знань нестримно зростає й опанувати ними учень не зможе сам. Тому перед школою стоїть завдання насамперед навчити дитину вчитися. А цьому сприяє теоретико-практичний метод вправ.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Антончук О. Система вправ з орфографії для учнів 6–7 класів / О. Антончук // Українська мова і література в школі. – 2008. – № 2. – С. 2–5.

  2. Біляєв О. М. Вправи в навчанні мови / О. М. Біляєв // Українська мова і література в школі. – 2004. – № 6. – С. 2–5.

  3. Дровозюк Л. М. Костянтин Дмитрович Ушинський: біля основ наукової педагогіки й народної школи / Л. М. Дровозюк. – К. : Простір, 2007. – 64 с.

  4. Майорчикова В. Інтегрований підхід у проведенні нестандартних навчальних диктантів / В. Майорчикова // Українська мова і література в школі. – 2007. – № 6. – С. 9–11.

  5. Методика викладання української мови в середній школі / [Олійник І. С., Іваненко В. К., Рожило Л. П., Скорик О. С. ; за ред. І. С. Олійника]. – К. : Вища школа, 1989. – С. 77–78.

  6. Методика навчання української мови в середніх освітніх закладах : [підручник] / [Пентилюк М. І., Караман С. О., Горошкіна О. М. та ін. ; за ред. М. І. Пентилюк]. – К. : Ленвіт, 2005. – 400 с.

  7. Методика викладання української мови в середній школі / [Чавдаров С. Х., Масальський В. І. ; за ред. С. Х. Чавдарова і В. І. Масальського]. – К. : Рад. школа, 1962. – С. 74–75.

  8. Ушинський К. Д. Твори / Костянтин Дмитрович Ушинський. – К. : Рад. школа, 1954. – Т. 2. – 502 с.

  9. Хом’як І. М. З історії дослідження методики навчання української орфографії / І. М. Хом’як // Українська мова і література в школі. – 2002. – № 4. – С. 55–59.

  10. Хом’як І. М. Практика навчання орфографії в загальноосвітній школі / І. М. Хом’як // Українська мова і література в школі. – 2000. – № 4. – С. 14–17.

Кривко Любов

Науковий керівник – Вокальчук Г. М., доктор філологічних наук, доцент


Особливості семантики індивідуально-авторських новотворів Аркадія Казки


У статті проаналізовано семантичні особливості індивідуально-авторських новотворів у поезії Аркадія Казки.

Ключові слова: авторський лексичний новотвір, семантика, неологія, українська поезія ХХ століття.


The article is devoted to the analysis of semantic peculiarities of author lexical new-formations fixed in the poetry by Arcady Kazka.

Key words: lexical new-formation, semantics, neology, Ukrainian poetry of XXth century.


За кожного автора говорить час,

і коли час уже поховає – то вже назавжди.

(А. Казка)

XX століття в українській поезії характеризувалося величезним накопиченням індивідуально-авторських новотворів, традиція використання яких міцно вкоренилась і в сучасних літературних колах. Таке явище легко пояснюється тим, що цей період став переломним, відбулися чималі зміни у всіх сферах життя суспільства, і використання чогось абсолютно нового в творчості було для поетів ковтком чистого повітря. Поезії тісно у звичайних рамках слова, і тому вона відкриває нові обрії його можливостей, варіює з формою, робить її до неможливого незвичайною і чудернацькою. „Слова мають власну душу” – писав Б. Брехт, і, слідуючи цьому, можна сказати, що кожен новотвір – це душа його творця. Аркадій Казка був одним із тих, хто дотримувався класичного погляду на літературу, його приваблювала не „феєричність” поезії як структури, а вишуканість слова як найважливішого його складника. Ім’я цього українського поета, на жаль, згадується лише в контексті творчості П. Тичини, і то більше як його друга, а не оригінального художника слова. Саме тому метою статті є донесення до широкого загалу результатів словотворчої діяльності цього поета. Дослідження авторських лексичних новотворів (АЛН) наразі є актуальним уже тому, що завдяки їм активно поповнюється поетичний словник мови, і, звичайно, вони є невід’ємною частиною ідіостилю письменника. Матеріалом дослідження слугували АЛН А. Казки, засвідчені в поетичних текстах збірки „Васильки” [6]. Загалом реєстр укладеного нами словника АЛН охоплює понад 60 одиниць, представлених різними частиномовними класами (див. таблицю 1):

Таблиця 1

^ Частиномовний розподіл авторських лексичних новотворів Аркадія Казки

Іменники

Прикметники

Дієслова

Дієприкметники

Прислівники

27

21

10

2

4


Отже, із-поміж АЛН у поезії Аркадія Казки переважають іменники та прикметники. Одиничними АЛН представлені прислівники. У словнику не засвідчено таких частин мови як займенник, числівник і вигук, що загалом „характерно для поетичного лексикону XX століття, у якому зазначені класи представлені одиничними оказіональними утвореннями” [4, с. 45].

Більшість новотворів А. Казки є абсолютно зрозумілими, так би мовити „прозорими”, навіть без контексту, наприклад: в’ється-сміється, рука-лілея, Кобзар-Весна та ін. Такі АЛН виконують експресивну функцію. У цьому плані автор активно експериментував з іменниками. Їхня перевага „пояснюється потребою номінації насамперед нових предметів, реалій, явищ тощо” 1, с. 34.

Повною мірою семантична наповненість новотвору розкривається лише у контексті. Привертає увагу АЛН сорокатість, який автор використав для позначення ознаки натовпу: Трьохпілля, сорокатість, темрява народня, / З достатку – кризи й безробіття, / Товпища голодні (Стежечка. 1926–1927). Цей АЛН походить від назви птаха сорока. Як відомо, у фольклорі образ сороки асоціюється з брехливістю та цікавістю. Автор намагається одним словом дати виразний опис юрби з притаманними їй рисами сороки: пістрявістю, цікавістю, балакучістю, пліткуванням. Цей АЛН емоційно наповнений, оскільки виражає незадоволення поета тогочасним суспільним станом.

Близьким за семантикою до попереднього є АЛН гущолюд, мотивований узуальними словами – гуща і люд, який позначає велике скупчення людей – натовп на автобусній зупинці: І тут хтось з гущолюду згинув. / Зійшов з трамвая і білет / Зім’яв, порвав і кинув (Трамвайний білет. 1925).

Трапляється, що семантику новотвору неможливо витлумачити навіть унаслідок ретельного аналізу тексту, наприклад: Трьохпілля, сорокатість, темрява народня… АЛН трьохпілля може бути мотивованим значенням числівника та іменника три і поля, але в такому випадку зміст новотвору не відповідатиме контексту. Також трьохпілля можна трактувати, відштовхуючись від біблійного значення числівника три, що надає сакрального забарвлення цьому АЛН і поемі загалом. Таким чином, відсутність семантичного підґрунтя позбавляє новотвір значеннєвої „прозорості”, а це ускладнює сприйняття твору в цілому, призводить до його багатозначності і дискусивності питання про ідейне наповнення.

Друге місце за частотністю використання після індивідуально-авторських іменників посідають прикметники (32% новотворів). Із цією частиною мови поет експериментував найсміливіше. За лексико-граматичною характеристикою у творчості А. Казки переважають відносні прикметники: вільний-богорівний, чергозмінний, змінно-тінний. Значна кількість таких новотворів є неекспресивними, „основна їхня функція – лаконічно назвати ознаку” [2, с. 28]. Лише окремим АЛН притаманна експресивність, при цьому важливу роль відіграє семантика мотивувального слова, наприклад: Всього Світу Воскресіння! – / Встаньне ж, вільні-богорівні! Автор закликає до певних дій шляхом порівняння людини з Богом, наголошуючи, що саме в цьому й проявляється її воля і незалежність (Встаньте ж, вільні-богорівні! 1918).

У новотворах чергозмінний та змінно-тінний А. Казка використав однаковий компонент змінний, за допомогою якого наголошує на мінливості та швидкоплинності тих чи інших явищ: …зірок і сонця чергозмінні чари (Він іде. 1926–1927); Думки в душі – мов хмари в небі змінно-тінні (Дорога. 1924).

Оказіональні дієслова А. Казки (16%) експресивні та оригінальні. Вони створюють не лише виразний словесний образ, а й характеризуються високою інформативністю, зумовленою їхніми структурними особливостями: витись-сміятись, зароситись-заюшитись, стерегти-леліяти. Характерною ознакою дієслівних АЛН є декілька рядів з однаковими семами. Наприклад, сема ‘гинути’ є складовою частиною трьох АЛН: зринати-гинути, згасати-гинути, стогнати-гинути. Найбільш прозора семантика останнього новотвору, що розкривається безпосередньо в контексті і не потребує детальнішого аналізу: В той час лихий, як стогнуть-гинуть діти / Твої на замордованій землі (Посуха. 1916). Цей новотвір передає настрій духовно виснаженої землі. Акцент найбільшою мірою падає на дітей, адже саме вони стають невинними жертвами моральної посухи людства.

АЛН зринати-гинути створений антонімічним зближенням двох несумісних слів, які тим самим більш детально описують дію: Зринають-гинуть думи в глибині, – / У смерках духа, мов квітки у хащах. (Тріолет. 1918). Думки зникають, не встигнувши зародитись, вони гинуть у темноті людської душі, серед її повсякденності, утоми, рутинності життя, де не вистачає променя надії на краще. На такі висновки наводить переломний для України час написання поезії, а саме 1918 рік, коли „гинув старий світ, і в боях народжувався новий” [6, с. 12], такий ще невідомий і манливий для А. Казки.

Графосемантизми у словотворчості А. Казки репрезентовані єдиним новотвором шусть(!)нути, який є оригінальним за способом творення і абсолютно простим із семантичного погляду. Графічний знак оклику всередині слова автор використав для того, щоб наголосити на першій кореневій частині, акцентуаційно виокремити її і якнайточніше передати спосіб польоту ластівки: Ось гомінкії ластівки із клуні шусть(!)нули / І чорними заграли в небі блискавками (Ворота. 1924).

У творчості А. Казки прислівникових АЛН відносно мала кількість (6%). Прислівники, незважаючи на те, що формують порівняно нечисленний клас АЛН, у контексті поетичних творів поета, виконують важливу експресивну функцію. Називаючи ознаку динамічної чи статичної ознаки, адвербіальні неолексеми характеризують дію, процес, ознаку точніше, конкретніше, допомагають пізнати (хоча б частково) специфіку авторського світовідчуття.

Викликає зацікавлення прислівниковий АЛН на позначення звукового вияву дії мільйоновоголосо: З сльозами радості гукнуть мільйоновоголосо: / Воістину воскрес! (Великдень. 1925). Цей прислівник підсилює емоційність поезії, робить її семантично наповненішою й виразнішою, допомагає відобразити поліфонію голосів, їхню кількість і водночас унісон звучання, який характеризує підняття морального духу натовпу.

Філософське підґрунтя лірики А. Казки, розуміння поезії як сплаву слова і музики, об’єднаних формою, визначило відповідне моделювання світу у текстах, а також АЛН. Незважаючи на відносно невелику кількість, новотвори віддзеркалюють специфіку індивідуально-авторської поетичної картини світу Аркадія Казки і є широким полем для подальших досліджень.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Адах Н. А. Авторські лексичні новотвори Василя Барки: (семантико-дериваційний та лексикографічний аспекти) / Н. А. Адах ; за ред. Г. М. Вокальчук. – Рівне : Видавництво Олега Зеня, 2007. – 136 с.

  2. Вокальчук Г. М. Авторський неологізм в українській поезії ХХ століття (лексикографічний аспект) : [монографія] / Г. М. Вокальчук ; за ред. А. П. Грищенка. – Рівне : Перспектива, 2004. – 524 с.

  3. Вокальчук Г. М. Оказіональні іменники в поетичному словнику М. Вінграновського / Г. М. Вокальчук // Філологічні студії : [науковий часопис]. – № 4. – Луцьк : Волинський академічний дім, Волинський державний ун-т ім. Лесі Українки, 2002. – С. 28–34.

  4. Вокальчук Г. М. Частотний аналіз авторських лексичних новотворів у поетичному словнику „Молодої музи” / Г. М. Вокальчук, Т. І. Мамчич // Актуальні проблеми сучасної філології. Мовознавчі студії : [зб. наук. праць Рівненського держ. гуманітарного ун-ту]. – Вип. 14. – Рівне, 2006. – С. 44–47.

  5. Вокальчук Г. М. „Я – беззразковості поет” (словотворчість Михайля Семенка) : [монографія] / Г. М. Вокальчук. – Рівне : Перспектива, 2006. – 201 с.

  6. Казка А. В. Васильки / Аркадій Казка. – К. : Радян. письменник, 1989. – 260 с.

  7. Київські неокласики: словотворчість / Н. В. Гаврилюк ; відп. ред. Г. М. Вокальчук. – Острог : Вид-во НаУ „Острозька академія”, 2009. – 216 с. (Лексикографічна серія „Українська індивідуально-авторська неографія” ; вип. 2).

Лукавська Елла

Науковий керівник – Жуковський В. М., доктор педагогічних наук, професор


^ МЕТОДИКА НАВЧАННЯ ШВИДКОМУ ЧИТАННЮ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ З ВИКОРИСТАННЯМ КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ


У статті висвітлюється основний підхід до навчання швидкого читання іноземною мовою за допомогою комп’ютерних програм. Стверджується ознайомлення студентів із методикою швидкого читання на заняттях з іноземної мови у вищому навчальному закладі.

Ключові слова: швидке читання, ключове слово, регресія, антиципація.


The article highlights the main approach of the speed reading teaching method by foreign language using computer technologies. It is also deals with the introduction of the method into the foreign language classes in university.

Key words: speed reading, key word, regress, anticipation.


Процес читання є невід’ємною частиною як повсякденного, так і наукового життя людини. Оскільки навичка читання формуються з часом і досвідом, то здається, що чим більша кількість літератури перечитується, то тим швидше формується навичка читання у людини, а отже зростає швидкість засвоювання інформації, активізуються розумові процеси тощо [1]. Ще десять років тому вважалося, що так воно і є, однак сьогодні ця концепція розвитку механізмів читання безнадійно застаріла.

Обсяг друкованої та електронної інформації іноземною мовою зростає набагато швидше за можливості пересічного читача їх опановувати. Тому виникає важливе завдання навчитися засвоювати друковану продукцію великими обсягами за мінімально короткий відрізок часу. Спостереження британських учених Оксфордського університету (за статистикою 2007 року) доводять, що техніка читання у людини за останні десятиліття не змінилася і становить у середньому 200–300 слів за хвилину, що не задовольняє потреби ХХІ сторіччя [4]. У зв’язку з цим очевидно, що проблема повільного темпу читання, а в результаті і переробки інформації, є досить актуальною з погляду на вимоги до сучасного професіонала будь-якої сфери роботи у часи стрімкого розвитку технологій. Одним із найважливіших завдань вищого навчального закладу є підготовка професіонала вищого рівня і формування саме тих навичок, які є важливими для його/її подальшої професійної діяльності. Тому більш актуальною стає розробка нових ефективних методів швидкого читання та їх запровадження у вищих навчальних закладах. Комп’ютерні технології дають можливість розробити адекватний комплекс вправ для розвитку техніки читання, які б варіювалися відповідно до мети, не вимагали великої затрати часу і були б зручними у застосуванні.

Активні спроби дослідити техніку читання та внести раціонально-ефективні зміни у методику навчання читання почалися на початку ХХ століття – у 20-х роках у Радянському Союзі, а з середини 30-х років – у США [5]. Починаючи з 1966 року Міжнародна організація з питань раціоналізації читання один раз у два роки скликала спеціальні конгреси. У СРСР великий внесок у розвиток методики швидкого читання внесли керівники всесоюзного проекту „Техніка швидкого читання” О. Андрєєв і Л. Хромов [1], розробки яких дали основу для сучасних шкіл Васильєвих [3]. В іноземній практиці диференціацію швидкого читання почали Евелін Вуд, доктор Джей Полмар, Мані та Ерік де Ліу [4]. Акцент на завдання розвитку пам’яті в процесі читання зустрічаємо у розробках Тоні Б’юзена, Даніель Лапп [2]. На сьогоднішній день Школа швидкого читання Олега Андрєєва пішла вперед і, користуючись досвідом зарубіжних університетів (Оксфордського, Гарвардського), розробила комплекси вправ для навчання швидкого читання за допомогою комп’ютерних програм [5]. Ці розробки використовуються для побудови низки методичних систем індивідуального та колективного ознайомлення із швидким читанням.

Метою статті є дослідження навчання методу швидкого читання іноземною мовою за допомогою комп’ютерних програм у вищому навчальному закладі. Попри велику увагу, приділену вивченню методу швидкого навчання за часів Радянського Союзу вітчизняними та іноземними вченими, елементи навчання представленого методу в сучасному вищому навчальному закладі України не наявні. Саме відсутність елементів навчання цього виду мовленнєвої діяльності у вищих навчальних закладах визначає актуальність статті, завданням якої є виявити та проаналізувати основні характеристики методу навчання швидкого читання за допомогою комп’ютерних програм, розробити комплекс вправ, використовуючи результати аналізу характеристик зазначеного методу, а також установити доцільність уведення елементів навчання швидкого читання на заняттях з іноземної мови.

Методика навчання швидкому читанню насамперед виходить із того, що повноцінний навчально-виховний процес можливий за умови цілеспрямованого використання методів та прийомів, які впливають на розвиток сприйняття, пам’яті, рівень уваги студентів, а також на процес засвоювання та відтворення інформації. Мані та Дерек де Ліу пропонують оптимальний підхід шляхом розподілення процесу на декілька етапів [4].

На початкових етапах навчання читання іноземною мовою здійснюється переважно шляхом механічного завчання напам’ять звучання та значення письмових символів. Через деякий час починає розвиватися навичка читання [4]. Обмеженість сучасних загальнопоширених методів спричиняє те, що навчання читання іноземною мовою зупиняється на елементарному рівні. Поряд із цим навчання цьому виду мовленнєвої діяльності текстів іноземною мовою передбачає мету постійного збільшення обсягу прочитаного з максимальною ефективністю сприймання інформації при зменшенні затраченого часу на сам процес. У зв’язку з цим розробка методики навчання швидкому читанню потребує не тільки вирішення завдань регулювання аналізаторів, але й розробки системи алгоритмів розумової діяльності [6].

На перших етапах навчання швидкому читанню передбачає подолання низки труднощів, які сповільнюють темп читання, особливо якщо перед студентами текст іноземною мовою. Основною причиною залишаються психологічні фактори, а саме стрес та тривога, що подана інформація не засвоїться чи не запам’ятається належним чином [3]. Виникає певна психологічно-стереотипна налаштованість, що текст буде складним і незрозумілим через виклад інформації іноземною мовою. У зв’язку з цим студент постійно зупиняється на довгих словосполученнях, навіть якщо слова знаходяться у його пасивному словниковому запасі. Гальмування розуміння ускладнює подальше сприймання та аналіз речень, а надалі і всього тексту. Ця складність може бути усунена за допомогою комплексу вправ із використанням комп’ютерних програм, які передбачають тренування швидкого розпізнавання ключових слів на рівні словосполучення, потім фразової єдності. Також передбачається збереження підходу подавання інформації від простого до складного. Приклад комплексу вправ:

^ Task 1: Memorize a word in a sentence in pink print. Time is limited.

Task 2: Memorize a phrase which was underlined in a sentence. Time is limited.

Task 3: Read the question for a few seconds and then choose the most appropriate response from the three choices given. Time is limited.

Task 4: Read the sentence for a few seconds and figure out what the subject of the sentence is. Time is limited.

Такі вправи допомагають фокусуватися на головному в реченні, запам’ятовувати головну думку та готують до наступного етапу, який передбачає використання швидкого читання на рівні надфразної єдності. На цьому етапі завдання на сприймання тексту можуть бути різноманітними, як наприклад, вставити відповідну граматичну конструкцію, погодитись чи не погодитись із висловлюванням тощо.

Таким чином, формується антиципація – психологічний процес, який базується на знанні логіки розвитку подій, засвоєнні результатів аналізу очевидних ознак, що здійснюється при постійному оперативному мисленні. Слід зазначити, що у жодній з авторитетних робіт немає рекомендацій щодо використання методу швидкого читання для художньої літератури. Оптимально його використовувати для опрацювання навчально-технічних спеціалізованих журналів та книг, газет, службової документації, науково-технічної документації іноземною мовою, оскільки такі тексти складені, як правило, логічно та стандартизовано. Метод швидкого читання забезпечує високоякісне засвоєння прочитаного за мінімальний проміжок часу завдяки використанню розуміння структури текстів у процесі вилучення необхідної корисної інформації з них [6].

Водночас, процес читання сповільнюється через промовляння слів, яке найчастіше всього відбувається у мозку. О. Андрєєв пропонує позбавлятися цього, привчаючи студентів читати під певний незвичний ритм, який не збігається з ритмікою промовляння фрази іноземною мовою [1]. У результаті, такий підхід сприяє покращенню рівня уваги студентів на важливій інформації в тексті, що збільшить ефективність засвоювання повідомлення автора за менший проміжок часу.

Ще однією проблемою традиційного методу читання є регресія, тобто зворотній рух очей у бік уже прочитаної надфразної єдності, що дає негативні результати при читанні як простих, так і складних текстів. Є. і В. Васильєви вважають, що основною причиною регресії є звичка, і таким чином метою навчання швидкого читання є викорінення цієї звички [3]. До того ж заважає мале поле зору, коли за раз сприймається лише декілька слів. За допомогою постійного тренування із зеленою крапкою, або миготливими частинами тексту на екрані очі звикають читати вже не горизонтально, а сприймати написане вертикально, так званими блоками. Такий комплекс вправ легко розробляється та використовується з комп’ютерними технологіями, оскільки стає можливо скомпонувати низку різноманітних тренінгів із крапкою, числами, геометричними фігурами, таблицями, текстами різного об’єму та різної складності. Наприклад:

^ Task 1: Follow the dot on the screen (two dots, three dots, etc.) – елементарний тренінг на розширення кута зору.

Task 2: The table with the numbers. Looking at the number at the center try to see all numbers on the left/right side (all red numbers, blinking numbers, etc.).

Рівнозначно розвивається й емоційний підхід, який так само відіграє позитивну роль у формуванні навички швидкого читання і є незамінним компонентом при його навчанні. Тому велику увагу радять приділяти зацікавленості студентів у текстах, які їм пропонуються на опрацювання. До того ж, роль учителя в процесі навчання поступово мінімалізується таким чином, щоб студенти самостійно тренувалися і розвивалися. А отже, роль учителя зводиться лише до коректування студентів та направлення, підготовки певного матеріалу та перевірки результатів [6].

Нами було експериментально перевірено ефективність методики навчання швидкому читанню із залученням студентів із різних факультетів Національного університету „Острозька академія”. Для участі в експерименті добиралися студенти з приблизно рівним темпом читання іноземною мовою. Для порівняння традиційного методу та методу швидкого читання спостереження проводилось над двома групами студентів, чисельністю по 10 осіб у кожній. Передекспериментальний зріз засвідчив, що техніка читання студентів англійською мовою в середньому становила 230–270 слів за хвилину, при чому рівень запам’ятовування інформації був навіть меншим, ніж 50%.

Тривалість експерименту становила 4 тижні, під час яких зі студентами з першої групи проводились спеціальні тренінги за методикою комплексного навчання швидкому читанню з використанням комп’ютерних технологій. До того ж студенти отримували тренувальні вправи на виконання самостійно. Щодо другої групи, то студенти не проходили тренінги на розвиток швидкості читання і продовжували читати за традиційними методами навчання читання іноземною мовою.

У результаті експерименту техніка читання усіх студентів першої групи без винятку зросла до 440–460 слів за хвилину, так само як і зросли показники запам’ятовування інформації, які становили більше 70%, незалежно від спеціальності студента. Водночас швидкість читання студентів другої групи залишилась на тому самому рівні, який вони показали у передексперементальному зрізі. Отримані дані після експериментальної перевірки свідчать про дієвість методу навчання швидкого читання на практиці у вищому навчальному закладі та доцільність використання при цьому комплексу вправ на комп’ютері.

Аналіз основних особливостей методу навчання швидкого читання за допомогою комп’ютерних програм на заняттях з іноземної мови у вищому навчальному закладі довів, що стихійне нецілеспрямоване або поверхневе навчання читання іноземною мовою в умовах традиційного навчання не підвищує ефективність засвоювання студентами іноземних мов і не дає тих показників, яких вимагає час швидкого розвитку технологій та інформаційного простору. Тому перспектива подальших досліджень методу швидкого читання полягає у детальнішому розгляді підходів та напрацювань методичної частини, а також у розробці комплексу адекватних комп’ютерних вправ, які б могли бути універсально реалізовані на заняттях з іноземних мов у вищих навчальних закладах України і відповідали б стандартам підготовки фахівців широкого профілю ХХІ сторіччя.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Андреев О. А. Учитесь быстро читать / О. А. Андреев, Л. Н. Хромов. – М. : Просвещение, 1991. – 189 с.

  2. Бюзен Т. Учебник быстрого чтения / Т. Бюзен. – Минск : Попурри, 2008. – 256 с.

  3. Васильева Е. Е. Суперпамять для всех / Е. Е. Васильева, В. Ю. Васильев. – М. : Хранитель, 2005. – 224 c.

  4. Де Лиу М. Как научиться быстро читать : [теория] / М. де Лиу, Э. де Лиу. – Краснодар, 2004. – 234 с.

  5. Скоропуд В. Швидкочитання: новий спосіб мислення / В. Скоропуд //Дзеркало тижня: Людина. – К., 2004. – № 22 (497). – С. 25–28.

  6. McCormick K. Reading Texts: Reading, Responding, Writing / K. McCormick, G. Waller, L. Flower. – Lexington, Massachusetts Toronto : D. C. Health and Company, 1987. – 298 p.

7246602394318593.html
7246690122209473.html
7246872470650221.html
7247011321023951.html
7247129115652927.html